Заняття 4. Як навчитися толерантності

Шляхи прийняття рішень, можливості і труднощі у питаннях, які стосуються свободи (Бецавта)

Цілі заняття:

  • 1) учасники усвідомлюють необхідність обговорити власні потреби перед виконанням завдання;
  • 2) отримують досвід зміни своїх початкових потреб (наприклад, коли ідея когось іншого їм сподобається більше);
  • 3) розуміють, що спірну ситуацію з протилежними потребами можна по-різному вирішити демократичним способом (креативна зміна вихідних умов, компроміс, ухвалення рішення більшістю);
  • 4) замислюються про різницю між реальним і вдаваним компромісом;
  • 5) розуміють, що іноді реальний компроміс створює ще більше відчуття свободи;
  • 6) розуміють, що різні люди сприймають одну й ту ж ситуацію по-різному;
  • 7) усвідомлюють, що критичний розгляд вихідних умов можливий, а іноді й обов'язковий;
  • 8) усвідомлюють, що важливо орієнтуватися на потреби, а не на результат;
  • 9) усвідомлюють можливості демократичного прийняття рішення;
  • 10) випробовують модель чотирьох кроків демократичного прийняття рішень на прикладі конкретних ситуацій з життя.

Необхідні ресурси і додаткові матеріали:

  • довга мотузка (наприклад, моток пакувальної мотузки);
  • ножиці;
  • аркуші паперу для нотаток для всіх учасників (як альтернатива – підготовлений, по змозі самостійно оформлений учасниками навчальний блокнот);
  • ручки за кількістю учасників;
  • комплекти з 3 карток у кольорах світлофора (червоний, жовтий, зелений) або із зображенням «смайликів» (J, K, L) за кількістю учасників;
  • папір для фліпчарта і маркери або інші матеріали для презентації;
  • пам’ятка учаснику заняття (див. додаток);
  • гарбуз, кавун, апельсин тощо, або хоча б зображення одного з них.

 

Необхідний час: приблизно 3 години.

Загальні рекомендації модератору/ведучому

Метод Бецавта (Betzavta, у перекладі з івриту означає «разом») розробили у 1988 році в Інституті демократії і миру АДАМ у Єрусалимі для освіти у сфері демократії, толерантності та прав людини, а в середині 1990-х років Центр прикладних політичних досліджень при Мюнхенському університеті ім. Людвіґа і Максиміліана за підтримки Фонду Бертельсманна адаптував його для освітньої роботи в Німеччині. В основі цього методу лежать такі поняття як свобода і рівноправність, що розглядаються як бажані політичні і соціальні цілі суспільства. Його особливість полягає в основоположному припущенні, що залагоджувати конфлікти можна дуже креативним способом, коли залучені у процес визнають, що всі люди мають рівне право на вільний розвиток. Бецавта створює ґрунт для інтенсивної рефлексії про групові процеси, що забезпечує вихід на особистий та емоційний рівні.

Нижче наведені дві вправи, які служать вступом до заняття і допомагають робити перші кроки в роботі над ним. Вправи описуються крок за кроком із наведенням важливих приміток. Вправу 2 рекомендовано провести наприкінці як оцінку результатів заняття, щоб закріпити матеріал. Її можна проводити і на початку заняття – як підготовку і вступ до теми. Вправи можна також проводити незалежно одна від одної, тому відповідні кроки рефлексії наведені безпосередньо після кожної вправи. Інші вправи можна знайти в зазначених джерелах [1; 2; 4; 5]. У зв'язку з високим рівнем емоційності не рекомендовано в рамках одного заняття проводити більше трьох таких вправ, щоб не перевантажувати учасників і забезпечити осмислене опрацювання матеріалу. Звичайно, це завжди залежить від досвіду цільової групи, тому ведучий приймає відповідне рішення самостійно.

Крім того, на досягнення учасниками глибокого ефекту від навчального процесу позитивно впливає те, що ведучі, які проводять вправи, – толерантні, керуються у своїй поведінці демократичними цінностями і правами людини, а також самі визнають, що всі люди мають рівне право на вільний розвиток. У рамках підготовки рекомендовано по змозі взяти участь у подібних вправах. Якщо такої можливості немає, то для наведених тут вправ буде достатньо саморефлексії, відкритості та критичної самооцінки.

При підготовці до вправ і їхнього проведення важливо уникати таких слів як «грати», «театр», «експеримент», «симуляція» тощо. Йдеться про реальний досвід і поведінку в заданій ситуації, тож ведучі мають підібрати відповідні слова і звертати увагу на свій слововжиток. Крім того, треба дуже точно і послідовно формулювати ситуації і завдання для учасників, уникати зайвих пояснень. Як показує досвід, незважаючи на одне і те ж формулювання, ситуація може мати повністю інший розвиток.

Рекомендовано проводити вправи удвох, що дозволить розділити обов'язки і спростить спостереження за процесом. Ретельна підготовка й узгодження допомагають запобігти непорозумінням.

Рефлексію слід проводити в колі, щоб кожен мав рівні можливості почути інших і бути почутим.

 

Хід заняття

Вправа 1. Мотузки (свобода)

Вступ: принципи. На початку заняття, а особливо перед початком кожної такої вправи всім учасникам обов'язково треба відкрито, повністю і детально пояснити такі принципи:

  • участь – добровільна;
  • ми не граємо жодних ролей– кожний залишається самим собою;
  • не існує нічого правильного і неправильного;
  • в центрі уваги– досвід, а не оцінка вчинків;
  • мова йде не про характер окремих людей, а про поведінку в заданій ситуації і про моделі поведінки, які застосовує в цьому процесі людина;
  • ми рівноправні, наші потреби однаково важливі.

Рекомендовано записати ці принципи і розмістити їх на добре видному для всіх місці (наприклад, на фліпчарті чи дошці або спроектувати на стіну за допомогою проектора). Після викладу принципів треба дати учасникам можливість поставити запитання на розуміння і разом з ними вичерпно на ці запитання відповісти.

Після цього тим учасникам, які не хочуть брати участь в наступній вправі, треба відкрито надати можливість скористатися цим правом. У такому випадку їм слід вийти з процесу і зайнятися чимось іншим. Такі учасники можуть також бути спостерігачами, але тоді мають взяти участь у рефлексії і усвідомлювати, що не зможуть уникнути досвіду вправи і, можливо, пов'язаних з нею емоцій.

 

Крок 1. Ведучий дає кожному учаснику аркуш паперу для нотаток і ручку.

Крок 2. Учасників просять записати на аркуші паперу відповідь на наступне запитання (у них є для цього 4 хвилини):

  • Що б ви зробили, якби зараз у вас була десятихвилинна перерва?

Крок 3. Після цього учасників просять заховати аркуш до кишені або відкласти вбік, щоб він не заважав подальшому проведенню вправи.

Крок 4. Кожного учасника просять відрізати від мотка пакувальної мотузки шматок будь-якої довжини і прив'язати один кінець до тіла.

Крок 5. Після цього учасників просять створити групи по 4-5 осіб і зв'язати мотузки разом. У невеликих групах (максимум 10-15 осіб) зв'язати свої мотузки разом можуть всі учасники.

Крок 6. Ведучий оголошує десятихвилинну перерву і просить всіх через 10 хвилин повернутися назад у вказане місце.

Крок 7. Ведучі усуваються від процесу і уважно спостерігають, за потреби роблять нотатки. Для них також діють озвучені принципи. Тому вони мають не грати ту чи іншу роль, а залишатися собою. Їм можна відгукуватися на запитання і коментарі, але рекомендовано по змозі максимально вийти з процесу, щоб якомога менше впливати на нього. Рекомендовано записувати випадки незвичайної поведінки із зазначенням імен відповідних осіб, точно фіксувати ситуації і спостерігати за реакціями максимальної кількості учасників. Через 10 хвилин ведучий оголошує, що перерву закінчено, і просить всіх зібратися разом. Учасникам може знадобитися трохи часу, щоб віддихатися, перш ніж перейти до рефлексії, особливо якщо атмосфера була напруженою.

Рефлексія. Коли учасники знову зберуться після перерви, кожен з них отримує 3 картки кольорів світлофора (червону, жовту, зелену), і їх просять покласти перед собою картку того кольору, який найбільше відповідає їхньому настрою на цей момент (при цьому червоний колір позначає, наприклад, поганий настрій, жовтий – нейтральний, а зелений – хороший). За потреби можна надати можливість коротко прокоментувати обрану картку, в іншому випадку до карток можна буде повернутися пізніше, під час рефлексії.

Потім учасників просять індивідуально відповісти на наступні запитання і записати свої думки на аркуші паперу:

  1. Хто з вашої групи був найвільнішим?
  2. На скільки відсотків були задоволені ваші потреби?
  3. Чи йшли ви на компроміс? Це був реальний компроміс чи удаваний?
  4. Якщо ви відв'язали мотузку, то чому це зробили?
  5. Якщо ви не відв'язали мотузку, то чому цього не зробили?
  6. Чому ви не попросили продовжити перерву?

Можна доповнити або замінити список запитань залежно від групи і ситуації. За потреби питання можна адаптувати. Якщо є змога, питання треба записати і розмістити так, щоб вони були на видноті для всіх.

Після цього по черзі обговорюють кожне питання. Подальшу розмову будують на основі тем і висловлювань учасників (див. нижче «Можливі варіанти розвитку»).

Наприкінці рефлексії рекомендовано поставити всім учасникам таке запитання:

  • Як ви вважаєте, наскільки демократично ви поводилися один щодо одного під час перерви?

 

Можливі варіанти розвитку подій

 

Варіант 1. Не відв'язуючи своїх мотузок, учасники намагаються виконати бажання кожного. В такому випадку під час рефлексії варто поставити таке запитання:

  • До чого може привести обмеження особистої свободи?

Можливо, учасники бачать позитив у тому, що мали можливість спільно провести час. У такому випадку варто поставити таке запитання:

  • Чи була чиясь свобода обмежена настільки, що особисті потреби більше не мали жодного значення і їх неможливо було задовольнити?

Якщо хтось з таким зіткнувся, слід поставити наступне запитання:

  • Хто сказав, що під час перерви учасники повинні залишатися зв'язаними між собою?

За такого розвитку подій центральним аспектом рефлексії може виступати розуміння особистої свободи і свободи інших.

 

Варіант 2. Учасники швидко відв'язуються один від одного і проводять час перерви так, як їм завгодно. У цьому випадку було б дуже цікаво дізнатися причини їхньої поведінки:

  • Ви повели себе так, бо у вас були різні інтереси, чи у вас просто не було мотивації залишатися разом?
  • Чи були потреби, які можна було задовольнити лише самостійно?
  • Які ви бачите переваги і недоліки того, що учасники групи відв'язалися один від одного?
  • Чи існують альтернативні можливості розвитку цієї ситуації?

Також може виявитися цікавою відповідь на таке запитання:

  • Який конфлікт привів до відв'язування мотузок?

Варіант 3. Деякі учасники відв'язують свої мотузки, інші – залишаються прив'язаними. Під час перерви є можливість для різних дій. В цій ситуації можна особливо добре відпрацювати тему різних потреб як причини різної поведінки. Для цього важливо протиставити різний досвід, думки і враження різних учасників, які залишилися прив'язаними або відв'язалися від інших:

  • Наскільки вдоволені ви були забезпеченням своїх потреб?
  • Наскільки ви були готові піти на компроміс і пожертвувати своїми інтересами?
  • Наскільки вигідним був компроміс?

Іншою темою для рефлексії може бути передчасне припущення і/або уявне обмеження:

  • Хто сказав, що під час перерви учасники мають залишатися прив'язаними?
  • У кого було більше свободи: у тих, хто мав найдовшу чи найкоротшу мотузку?

Стає очевидно, що свобода для кожного може мати різне значення. Це особливо важливо, коли група мала спільне завдання чи спірні питання або не змогла вирішити конфлікти. У зв'язку з цим запитання для рефлексії:

  • Що означає свобода для кожного з вас?

 

Вправа 2. Демократичне прийняття рішення

Вступ: вихідна ситуація. Надто часто за звичкою люди наполягають на швидкому і, на їхню думку, максимально справедливому рішенні, не звертаючи уваги на те, що багато потреб, дотичних до ухвалення рішення, зовсім не враховані.

Ведучий запитує учасників:

  • Який у вас є досвід демократичного прийняття рішень?

Це питання може стосуватися всього життєвого досвіду, або, конкретніше, поточного заняття, або безпосередньо попередніх вправ. Індивідуальні відповіді можна, цілком імовірно, резюмувати в наступних пунктах (див. таблицю 1).

 

Таблиця 1

Демократичний спосіб дій у типових ситуаціях

 

Поширена вихідна ситуація

Демократичний спосіб дії

1

Часто рішення приймаються на основі непідтверджених припущень

Визнання того, що всі люди мають рівне право на вільний розвиток, є керівним принципом, який дозволяє розвиватися як особистості, так і суспільству

2

Під демократичним способом дії розуміють готовність йти на компроміси і прийняття рішення більшістю

У разі демократичного прийняття рішення важливий не тільки результат, але і сам процес

3

Рішення проблеми часто спрямоване на результат, а не на потреби

Поводитися відповідно до демократичних принципів означає шукати рішення, які максимально задовольняють потреби учасників

Підготовка. Ведучий кладе гарбуз (як альтернативу можна використати диню, апельсин тощо, або хоча б зображення одного з них) перед групою і визначає для цієї вправи, наприклад, трьох довільно вибраних учасників, які за легендою знайшли цей гарбуз. Розмова про чотири кроки демократичного прийняття рішення починається з запитання до всієї групи:

  • Що робити?

 

Крок1. Чи існує тут кофлікт? Які потреби?

Деякі учасники, як правило, пропонують розділити гарбуз на три рівні частини. Ведучий запитує:

  • Чи всі згідні з таким рішенням?

Найчастіше у цей момент в учасників виникають перші сумніви. Ведучий має виявити їх, наприклад, за допомогою такого запитання:

  • Звідки нам відомо, чого хочуть ті троє, які знайшли гарбуз?

Тепер треба закріпити наступну думку:

  • Перш ніж вирішити, чи є тут конфлікт, треба з'ясувати потреби всіх учасників!

В ситуації з гарбузом одному з тих, хто знайшов гарбуз, можливо, потрібна тільки м'якоть, щоб приготувати з неї суп, іншому – насіння, щоб його обсмажити, а третьому – тільки зовнішня оболонка для Геловіну. В такому випадку гарбуз можна поділити так, що ніхто не буде обмежений у своїх потребах і рішенням будуть задоволені всі.

 

Крок 2. Креативна зміна вихідних умов

Ведучий ставить таке запитання:

  • Що ж робити, якщо всім трьом потрібна м'якоть?
  • Часто в цій ситуації учасники пропонують розділити м'якоть гарбуза порівну на три частини. Запитання ведучого:
  • Це – оптимальний варіант, чи ця пропозиція виникла з певних власних передчасних припущень?

Приклади припущень і їхнє спростування:

  • На всіх є тільки один гарбуз.
  • Спростування: Мабуть, можна роздобути ще два гарбузи.

Якщо це можливо, то проблему вирішено. Якщо ні, то йде наступне припущення:

  • Грошей вистачить тільки на один гарбуз.
  • Спростування: Мабуть, грошей вистачить, щоб купити ще два гарбузи.

Якщо це можливо, то проблему вирішено. Якщо ні, то йде наступне припущення:

  • Всім трьом гарбуз потрібен одночасно.
  • Спростування: Мабуть, тільки одному з них гарбуз потрібен прямо зараз, а іншим він буде потрібен пізніше.

Ці приклади демонструють, як, виходячи з невиявлених передчасних припущень, помилково приймають «правильні» рішення. Саме так часто приймають рішення, які на перший погляд виглядають прийнятими демократично. Зрозуміло, вони часто не задовольняють задіяних осіб, оскільки не враховують їхніх реальних потреб. Часто такі рішення викликають конфлікти.

 

Крок 3. Компроміс як рівномірне обмеження всіх учасників процесу

Ведучий пропонує (якщо це пропозиція когось із учасників, то підхоплює її) виходити з припущення, що всім трьом гарбуз потрібний одночасно. В цьому випадку доречне рішення:

  • Розділити гарбуз на три рівні частини.

У такій ситуації це рішення задовольнило б усіх.

 

Крок 4. Прийняття рішення більшістю

Ведучий пропонує нову ситуацію:

  • Що ж трапиться, якщо об'єкт бажань неможливо розділити – наприклад, коли мова йде про велосипед?

Часто в таких випадках учасники пропонують користуватися велосипедом по черзі. Або ж зацікавлених осіб запитують, для чого їм потрібен велосипед, щоб вирішити, кому він потрібен більше.

Ведучий запитує всіх учасників:

  • Чи можете ви пригадати випадки або ситуації зі свого життя, коли рішення, прийняте більшістю, було оптимальним?
  • Компроміси і прийняття рішення більшістю є тільки 3-м і 4-м кроком на шляху до демократичного прийняття рішення. Однак вони мають сенс лише в тому випадку, коли перші два кроки не привели до вирішення конфлікту.

Крок 5. Робота в міні-групах. Учасники створюють міні-групи, наприклад, по 4-5 осіб. Це число можна змінювати залежно від загальної чисельності групи.

Крок 6. Ситуації з життя. Ведучий просить учасників згадати дві проблемні ситуації з їхнього життя, які вдалося врегулювати шляхом прийняття рішення більшістю. Учасники отримують аркуш паперу для нотаток і пам'ятку для роботи в міні-групах (див. додаток). У міні-групах обговорюють ситуації і пов'язані з ними передчасні припущення. Після цього учасникам пропонують знайти креативне рішення цих проблем. Якщо під час заняття в групі виникали спірні або проблемні ситуації, рекомендовано використовувати їх.

Рефлексія. Учасники кожної міні-групи вибирають 1-2 приклади для презентації перед усією групою. Подальша дискусія має стосуватися досвіду учасників, пов'язаного з моделлю чотирьох кроків демократичного прийняття рішення. Питання:

  • Чим був корисний розгляд конфліктних ситуацій?
  • Чи вдалося навести припущення, які розрядили б конфліктну ситуацію?
  • У яких випадках вам довелося задовольнитися рішенням, прийнятим більшістю?
  • На якій підставі група прийшла до такого рішення?
  • Група розглядала альтернативні варіанти вирішення проблеми чи прийняття рішення більшістю було в цьому випадку єдиною можливістю?
  • Чи придатний метод демократичного прийняття рішення в реальному житті?
  • Які питання ще залишаються відкритими?

Заключна думка. Іноді метод чотирьох кроків демократичного прийняття рішення, навіть застосований сумлінно й у повному обсязі, приводить до тих самих результатів, що й рішення, прийняте більшістю відразу. Часто цей метод здається безглуздим і неефективним. Для розуміння його доцільності корисно поставити себе на місце тих, хто опинився під час голосування в меншості (або згадати відповідну ситуацію). Щире бажання більшості вислухати потреби всіх (крок 1 демократичного прийняття рішення) і чесне прагнення знайти спільні рішення (крок 2 демократичного прийняття рішень) значно підвищують рівень визнання рішень більшості, навіть у тому випадку, коли особиста точка зору не збігалася або й далі збігається з цим рішенням. Це пом'якшує можливі конфлікти в суспільстві і покращує розуміння ситуації та взаєморозуміння всіх учасників.

 

PS. За наявності справжнього гарбуза (або чогось подібного) наприкінці заняття можна скористатися ним, як наочним прикладом, для спільної події – по-справжньому поділити цей гарбуз, пропрацювавши всі можливі конфлікти інтересів, які можуть при цьому виникнути (див. вправу 2).

Джерела
  1. Тренер. Группа. Семинар: Другой путь образования молодёжи. Берлин : MitOst e. V. 21, 2009. URL: http://mitost.org/editions/trenergrupaseminar.html (дата посилання: 10.10.2017).
  2. Betzavta : [сайт]. URL: http://www.betzavta.de/ (дата посилання: 10.10.2017).
  3. Brainstorming // Wikipedia : [сайт]. URL: https://de.wikipedia.org/wiki/Brainstorming (дата посилання: 10.10.2017).
  4. Seminarkonzept „Betzavta/Miteinander“ // Akademie Führung & Kompetenz : [сайт]. URL: http://www.cap-lmu.de/akademie/praxisprogramme/betzavta-miteinander/ (дата посилання: 10.10.2017).
  5. The Adam Institute for Democracy & Peace : [сайт]. URL: http://www.adaminstitute.org.il/ (дата посилання: 10.10.2017).
Додаток

Пам’ятка учаснику заняття

 

Індивідуальна робота

Згадайте, будь ласка, одну або дві проблемні ситуації з вашого життя, які переросли в конфлікт і які вдалося врегулювати шляхом прийняття рішення більшістю. Для зручності можете записати собі ключові слова. Приклади послужать основою для подальшої роботи в міні-групах.

Робота в міні-групах

Обговоріть у своїй міні-групі можливі рішення конфліктних ситуацій за допомогою моделі «Чотири кроки демократичного прийняття рішення». Виберіть одну або дві ситуації, яку/які ви представите цілій групі.

Крок 1. Чи є тут конфлікт? Чи справді потреби сторін конфлікту суперечать одна одній? Якщо так, то...

Крок 2. Чи є необґрунтовані передчасні припущення і чи дійсно немає альтернативних рішень (креативна зміна вихідних умов)? Якщо це неможливо, то...

Крок 3. Рівне обмеження всіх учасників процесу (компроміс). Якщо це неможливо, то...

Крок 4. Рішення приймає більшість, при цьому треба мінімізувати кількість тих, чиї інтереси не будуть враховані.